Коли війна
вривається у двері, на захист держави стають зовсім різні люди: чоловіки,
жінки, професори, вчителі, техніки, лікарі... і військові. Ті, хто, даючи
присягу народу України, в мирний час чітко усвідомлювали важливість і небезпеку
свого фаху. Молоді, завзяті, амбіційні… Вони, жертвуючи собою, боронять нашу
країну від ворога.
2014 рік... аеропорт
Донецьк... Той день для начальника відділу прикордонної служби Олега Трофіменка
став роковим. Здавалось, у цивілізованому суспільстві, у незалежній країні
ніколи не буде війни … гібридної війни,
якою кілька місяців потому вона стане.
А поки... Юний Олег
підростав і подумки приміряв військову амуніцію. Ще тоді семирічному хлопчику так
хотілось якнайшвидше подорослішати і стати справжнім захисником рубежів нашої
держави. Далі була школа, різноманітні гуртки та перший ВНЗ. Закінчивши навчання
на юридичному факультеті, Олег вирушає назустріч своїй мрії. І вже в 2006 році
закінчує Національну академію Держприкордонслужби. Звідси і починається відлік
життєвої стежини молодого офіцера-прикордонника. Динаміка служби відразу ж
захоплює Олега і він вже не усвідомлює свого життя без війська. Та тоді молодий
лейтенант і уявити не міг, що через вісім років йому доведеться приймати серйозні
рішення, відповідати за життя підлеглого особового складу. Не знав, які
випробування ляжуть на його плечі та який виклик кине йому доля, де йому
доведеться продемонструвати найвищі якості офіцерської честі.
Сьогодні тільки
подумки та з бойовими товаришами він згадує буремні події 2014 року. Перші
спроби утисків найманців, вивід
особового складу, відвід техніки та перші обстріли з території РФ. Регулярні
посилення кордону та обстріли, обстріли, обстріли... стають не кадром з
кінофільму, а цілковитою реальністю. Розповідає, що пережити той тяжкий час
йому допомагали думки про рідних, про сім'ю - дружину та двох донечок, які з нетерпінням чекали
свого татка вдома. А щоб сім'я спала спокійно на мирній території - турботливому
татусеві, люблячому чоловіку доводилось виконувати надважливі завдання аби не
дати підступному ворогу просунутись вглиб. Залишивши речі першої необхідності,
згадує Олег Володимирович, він та його особовий склад розприділяються по інших
підрозділах Донецького загону. Йому, як керівнику, доводиться брати участь у
численних посиленнях тої ділянки кордону, де "братський народ" вже
розпочинає неприховану збройну агресію. "Обстановка
була вкрай напруженою. Ми, щоб хоч якось себе розрадити підтримували один
одного, жартували, згадували приємні моменти... Інакше ніяк! Проте, саме там і
в тих умовах ти насправді усвідомлюєш справжню ціну життя, тих речей, які
пропускаєш повз у буденному житті" - зазначає прикордонник.
Усім відомий
відеоролик у відеохостингу Ютюб, де зрадники Пшонка, Клименко, Захарченко прориваються, аби
втекти з країни, відзнятий саме в Донецькому аеропорту. Завдяки тоді рішучим
вказівкам Олега Володимировича та вмілим діям підлеглих запроданцям так і не
вдалося вилетіти з Донецька. А приймати рішення та віддавати вказівки того дня
доводилося якраз йому - начальнику відділу. "Насправді дуже непросто стає
у такій ситуації. Ще образно кажучи вчора, ці люди керували країною. Мали
більшою чи меншою мірою вплив, а сьогодні здійснили злочини проти свого ж
народу, проти людяності. Просто в голові не вкладувалось... Та у той момент те,
що залежало від нас, як від представників Держприкордонслужби - ми виконали "
- згадує Олег.
"Своя
земля й у прикрощі мила" - відповів Олег на запитання про державну зраду. Досить
тяжко говорити про вимір такого абстрактного поняття як патріотизм. Невидиме,
проте реально існуюче наповнює наше
життя смислом, тим самим роблячи нас людьми і гідною нацією. Дуже легко любити
свою країну і залишатись в ній, коли вона багата і могутня, значно важче, коли
вона незахищена і слабка. І як справжні сини і доньки своєї нені сьогодні
тисячі юнаків і дівчат стоять на обороні нашої країни без жодної думки про
зраду своєму народу. Таким яскравим представником є майор Олег
Трофіменко.
Світлана Савчук
Прикольно Державни Прапор вісить
ВідповістиВидалити